На днях в Закарпатті під гуркіт поліцейських машин, під спів на вулиці Закарпатського народного хору, при заклику явитися всім бюджетникам та.. навіть явитися для більшої кількості і частині уніатів, пройшовся по нашому Краю дивний гість… Сергій Петрович Думенко.
Він именує сам себе, як «митрополит Епіфаній ПЦУ», хоча святійший патріарх Філарет свідчить, що він немає законного священства, тобто він просто мирська людина «Серьожа».
До цього ж, в своїх словах в Закарпатті проявив він повне незнання історії Закарпаття, та ганебне незнання історії Православної Церкви в Закарпатті, та виливав свою лжеінформацію нашим людям.
Публічно показав він, що, особисто, не знає про історичний документальний факт, що т.з. «РУСЬКИЙ МІР» придумали саме галицькі монахи та іноки Києво-Печерські», а не корінні жителі Закарпаття Русини.
Навпаки, в Закарпатті, історичній Карпатській Русі, яка ніколи не була в складі Київської Руси до 1946 року, є у нас свій власний 1150-літній Кирило-Мефодієвський православний «Русинськый Мір», зформований на Канонічній церковній території Карпаторуської (Русинської) Православной Церкви. Цей факт визнає і Сербська Церкви, і, навіть, Константинопольська.
Закарпаття – Канонічна церковна територія Карпаторуської (Русинської) Православної Церкви, яка саме такою була визнана також ще в 1920-х роках помісними Церквами, та такою була й зареєстрована в рамках Підкарпатської Руси Чехословаччини (Підкарпаття, що нині зветься по сталінськи – Закарпаття, поглядом з Москви).
Приєднання Республіки Підкарпатська Русь міжнародним Договором від 29.06.1945 року та радянсько-українськими танками до СРСР і до безбожницької комуністичної України 21 січня 1946 року, всього лиш, як «сталінської Закарпатської області», дійсно змінило державну границю, але ж ніяк не змінило Канонічну границю церковну.
Не знайшлося в Києві здатних розтлумачити Сергію Петровичу Думенко, (Епіфанію), що він грубо і незаконно вліз на територію іншої для нього, Карпаторуської Православної Церкви, яка до 1945 року ніколи не була московською. Міг би свою неосвіченність Серьожа Думенко придержати при собі, а не ще й при цьому заявляти свої погрози ти дикі образи жителям Закарпаття в таких словах:
«Він, твердо переконаний, що з Божою допомогою та спільними зусиллями ми зможемо досягнути того, що і в Закарпатті лжевчення «русского міра» зазнає поразки, як воно зазнає поразки в інших куточках нашого спільного дому – України. А православні українці, які тут поки що залишаються під його чарами – також звільняться від цього духовного ярма, і ми всі разом далі будемо славити Господа у єдиній помісній Українській Православній Церкві».
Народ православний в Закарпатті не зустрічав пана Думенко не тому, що не поважає його як громадянина України, а як самозванного лежпастиря, якого держслужбовці запропонували для Закарпаття, котрий є сам під турецькими чарами.
Вже звучать не перші погрози пана Думенка, як громадянам України, так і жителям Закарпаття, що, нібито при допомозі державних службовців він всіх вжене насильницьким методом в свою особисту церкву СЦУ (святу церкву України – по тексту Томоса), та ПЦУ – по реєстрації в Україні.
На наше щастя, пан Думенко, якого привезли «напо́каз» як ще одного пастиря жителям Закарпаття, проявив себе не по євангельськи, грубо, з погрозами.
Люди православні віруючі, навпаки, молилися, щоб Бог простив нічого незнаючого про Закарпаття, та про те, що і повів себе не по євангельськи.
Погрожуючи силою заганяти громадян України в його, як ніби в релігійний колгосп, організований держслужбовцями, пан Думенко можливо скоро сам буде вигнаний…
Ми, жителі Закарпаття, живем в 1150 літньому Русинському Мірі, в мирі з Господом і з сусідами, і віримо так і зустріти Христа Господа в Другоє Пришествіє Господнє.
Иван Русин.