Що таке релігійне почуття? Розбираємося з обвинуваченнями в образі релігійних почуттів.
Друзі, мене, священника, звинувачують в образі релігійних почуттів. Чому? Тому що я, слідуючи своїй вірі, не визнаю істинність інших релігій. Мене викликали до суду, стверджуючи, що мої слова ображають тих, хто сповідує інші вчення. Але дозвольте мені пояснити, чому ці звинувачення несправедливі і що насправді являє собою релігійне почуття. Давайте розберемося разом, що можна вважати справжньою релігійністю, а що — лише її підміною, і чому моя позиція не порушує нічиїх духовних переживань.
Що таке релігійне почуття?
Релігійне почуття — це глибоке, внутрішнє переживання, яке виникає у віруючої людини, коли вона звертається до Бога, святих або священних символів, таких як ікони чи реліквії. Це благоговіння, любов, надія або смирення, спрямовані на вищу, надприродну реальність. Наприклад, коли ви молитеся Богу або шануєте святого, ви відчуваєте релігійне почуття. Воно завжди пов’язане з чимось більшим, ніж ви самі, — з Абсолютом, який сприймається як реальний і священний.
Польський філософ Анджей Бронк писав:
«Релігійне почуття є відповіддю душі на присутність Абсолюту, яке сприймається як реальне і об’єктивне» (Bronk, A., “The Religious Dimension of Human Existence”, 1998, p. 127).
Це означає, що справжнє релігійне почуття не може бути спрямоване на саму людину або її якості. Якщо хтось каже: «Я хороший і чесний», це просто самооцінка, а не духовне переживання. Релігійне почуття — це зв’язок з божественним, а не захоплення собою.
Юзеф Марія Бохеньський, відомий логік і філософ, уточнює:
«Релігія починається там, де людина визнає існування реальності, що перевищує її власне буття, і спрямовує свої почуття на цю реальність» (Bocheński, J. M., “The Logic of Religion”, 1965, p. 45).
Іншими словами, релігійне почуття завжди спрямоване до чогось вищого, а не до мирських речей чи ідей.
Що не є релігійним почуттям?
Тепер давайте розберемося, що релігійним почуттям не є. Якщо я, як священник, кажу, що моя віра — єдино істинна, це не образа ваших почуттів. Це моє переконання, засноване на розумі та вірі. Оцінка істинності чи хибності будь-якої релігії — це інтелектуальний процес, а не духовне переживання. Коли я стверджую, що інша релігійна група, можливо, запозичує елементи культу чи вчення, це не напад на ваші емоції, а просто аналіз. Критика чи порівняння релігійних практик не має відношення до того благоговіння, яке ви відчуваєте перед Богом чи святинями.
Бохеньський попереджав, що псевдорелігійні почуття, такі як фанатизм, можуть зовні нагадувати релігійність, але насправді вони позбавлені смирення і справжньої віри:
«Фанатизм, хоча і може зовні нагадувати релігійне завзяття, відрізняється відсутністю смирення і раціональної віри, замінюючи їх сліпою прихильністю» (Bocheński, J. M., “The Logic of Religion”, 1965, p. 89).
Якщо хтось сприймає мої слова як образу, це може бути пов’язано з емоціями, але не з релігійним почуттям у його істинному сенсі.
Анджей Бронк додає:
«Коли людина зводить у культ саму себе або мирські цінності, такі як успіх чи влада, це не релігійне почуття, а його профанація» (Bronk, A., “Religion and Modernity”, 2001, p. 203).
Це означає, що підміна релігійного почуття гордістю чи образою за критику — це не духовність, а щось зовсім інше.
Чому моя позиція не ображає?
Як священник, я маю право публічно сповідувати свою віру і говорити, що вважаю її істинною. Це не означає, що я заперечую ваше право на власні переконання. Але релігійне почуття — це не суперечка про те, чия віра правильніша. Воно пов’язане з вашим особистим переживанням Бога, а не з моїми словами про вашу релігію. Якщо я кажу, що не вірю в істинність іншої релігії, я не зачіпаю ваше благоговіння, вашу молитву, вашу любов до священного. Я лише висловлюю свою думку, засновану на моїй вірі та роздумах.
Бохеньський підкреслює:
«Релігійне почуття передбачає віру в реальність, що перевищує емпіричний світ, і спрямоване на цю реальність» (Bocheński, J. M., “The Logic of Religion”, 1965, p. 47).
Моя критика чи незгода з іншими вченнями не зачіпає цю реальність. Образити релігійне почуття можна, наприклад, осквернивши святиню чи висміявши об’єкт поклоніння, але не висловивши думку про догмати іншої релігії.
До чого я закликаю?
Друзі, давайте розрізняти справжнє і уявне. Релігійне почуття — це ваше особисте, сокровенне переживання зв’язку з Богом чи святинями. Воно не залежить від моїх слів чи переконань. Я, як священник, відстоюю своє право говорити про свою віру відкрито, не боячись звинувачень в образі. Критика чи порівняння релігійних вчень — це частина свободи думки і слова, а не напад на вашу душу.